• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
22:13 

Хата-читальня

Мудра купа сміття
Хуліо Кортасар "Игра в классики"

Гарна книжка. Звичайно довелось пострибати з глави на главу і поплутани в мозаїці сюжейтної лінії, але в кінці це вже не просто не дратує, від цього починаєш отримувати кайф. Дуже сподобався кінець. Та і взагалі Олівейра з Магою геніальні. Красива пара, з тих, що я люблю. І ще головні герої дісно розуміють зміст, котрий я вкладаю у фразу "попити чай", правда п'ють вони мате, але це все в силу національної специфіки. Посиденьки Клубу Змій взагалі просто мрія! Антуражна книга, з присмаком...

@музыка: Пикник "Заратустра"; Серебряная свадьба "Я так не люблю тебя"

@темы: хата-читальня

14:01 

Мудра купа сміття
Осінь.
Ніколи більше не буває такого безпардонно блокитного неба. Не безмежно глибока літня лазурь, в якій можна втонути. Не вицвівше біло-блокитне зимове полотно, високе і холодне. А чиста до сліз, прозора і духмяна, дощем промита блакить.
Ніколи не буває такого чистого повітря. Свіжого до сліз і наповненого непередаваємими ароматами осені. Хтось розсипає золотистий пил і повітря іскрить на сонці. Аромати окутують тебе, наче ковдрою, запахом вологи, прілого листя і диму.
В повітрі павутинками літає передчуття трагедій. Підступає благородна, трохи снобіська, депресія. Присмак декаданса на губах. З підсвідомості приходить прагнення до вовняних ковдр, травяного чаю, цигарок і Достоєвського.
Осінь.

@темы: пейзажні замальовки

20:14 

Жовте

Мудра купа сміття

*
Тяжкість життя осідає складками на стегнах. Дрябла шкіра, погаслий погляд. Я давно намагаюсь не помічати власного тіла. Так легше.
Коли мені сказали, я спочатку не повірила. Хоча, кому я брешу, я не вірю і зараз, не можу повірити. Страшний діагноз! Страшний діагноз!!! Всі чекають, що ти будеш істерити, що тебе треба втішати і підтримувати. Безглузда дурня від якої стає лише гірше. Я взагалі не хочу про це думати, ви ж нагадуєте мені весь час.
Друзям сказала, що поїду до батьків. Родичам, що з’їжджу розвіятися з друзями. Він перестав дзвонити сам.
Всі документи оформила тур фірма, треба було лише їх забрати. Речі давно зібрані, вічний лікарняний на роботі – час викликати таксі.
Купа сорочок, декілька суконь і ніяких купальників. Не хочу бачити свої руки, я вкрала їх у якоїсь наркоманки. Більшість свого одягу я здала в Фонд допомого мало імущим, меблі розпродала, улюблені дрібнички роздарувала, зробила косметичний ремонт – пособі я залишаю пусту квартиру, де ніщо не нагадуватиме про мене. І ще кришталеву вазу з жовтими нарцисами, які він так любив.
Я одягла свій улюблений плащ кольору охри і вийшла до машини. Надворі, як завжди дощ. Ненавиджу цю погоду, це місто, цю країну. Скоріше б забратися звідси!

*
Весь переліт я не відривалась від ілюмінатора, заворожено проводжала поглядом шалено далеку землю. Перед очима стояла яскрава і до болю реальна картина нашої авіакатастрофи. Літак впаде просто на он те величезне пшеничне поле. Байдужі спеціалісти будуть відшкрібати наші мізки від пошматованої обшивки. А діловиті журналісти шукатимуть вдалий ракурс для трагічного репортажу у вечірніх новинах, бажано з горою димлячого металу, забризканим кров’ю колоссям і мертвим тільцем якоїсь дитини, он той ангелоподібний малюк якраз підійде.

*
Аеропорт зустрів нас яскравим сонцем, задушливою спекою і гомоном чужої мови. Паспортний контроль був досить недбалим, але черги страшенні. Біля виходу, як на параді, вишикувались машини таксі в жовто-чорну шашечку. Біля них, купками по два-три, стояли таксисти, явно місцеві. При нашій появі вони з нерозбірливими криками англійською кинулись до нас. Я вибрала собі кремезного, зарослого волоссям і бородою дядька з немалим пузом і каріозними зубами. В його машині смерділо дешевими цигарками і блювотинням. Від запаху і незвичної спеки мене одразу почало немилосердно нудити. Чоловік розмовляв і палив не перестаючи, машина підстрибувала на роздовбаній дорозі, а я з жахом розуміла, що зараз втрачу свідомість. В голові паморочилось, темний смердючий салон, водій, який щохвилини повертався до мене, щоб окотити сумішшю сигаретного диму, запаху гниючих зубів і звуків напівзнайомих слів – матеріалізував шийся сюрреалістичний кошмар.
Коли я вибралась з машини біля дверей свого готелю мене знудило просто на клумбу з якимись екзотичними квіточками. Від їх крячачої яскравості заболіла голова. Очі здавалися сухими і шершавими, хотілось їх витягти і викинути, щоб не шкрябали ніжну внутрішню поверхню голови. Весь персонал в готелі мене страшенно дратував, вони всі якось дибільно посміхались! Мене починало трусити від одного погляду на їх пусті, глумливі посмішки. Діставшись свого номера я негайно виставила всіх за двері, відмовилась від обіду/вечері/сніданку і попросила не турбувати мене найближчі декілька днів.
Номер був світлий, оформлений в золотисто-жовтих тонах. Холодні медові килими, золотисто-коричневі штори, охристі шпалери в мілку квіточку. Кинувши свою валізу на велетенського розміру ліжко, я пройшла в ванну. Вмилась теплуватою водою з ароматом хлорки, прополоскала рот. В кімнаті я вмостилась в розлаписте кресло оббите гірчичним плюшем, думати. Від спеки в кутках кімнати дрижало марево. Кондиціонер висів під стелею мертвим хробаком, звісно він не працював. Мене мутило, номер повільно обертався перед очима, я стікала потом. Липка, смердюча, я на диво болісно відчувала свою матеріальність. Хотілось здихатись свого тіла, воно невимовно дратувало, заважало дихати.

*
По стіні навпроти повз тарган. Я загіпнотизовано спостерігала за його рухом. Він здавався мені прекрасним: ідеально збалансоване тіло, тендітні довгі вусики, чарівний відтінок хітину.
Мене трусило, стукали зуби, немилосердно тремтіли руки. Я сховала їх за спину, не могла на них дивитись. Набряклі сині вени, пергаментно-тонка жовтувата шкіра, обламані брудні нігті – руки, як у старої бомжихи.
Страшенно хотілось палити. Я вже давно забула той час, коли я курила менше двох пачок в день. Я не випускала цигарку з рота, та все одно палити хотілося ВЕСЬ ЧАС! Попільничка давно повна, та і на підлозі купа бичків. З дня мого приїзду тут не прибираються, я заборонила.
Вже другий день нічого не їм, вивертає від однієї думки про їжу. Голод доволі сильний наркотик, він змушує сприймати світ тонше, глибше, до запамороченні.
Я збираюся тут померти. Це достойне закінчень мого доволі невдалого життя, ніде окрім цієї брудної кімнати я не зможу закінчитись. Все логічно, все в рівновазі.
Тарган переліз на стелю. Мене раптом з головою накрило шаленим, абсолютно невмотивованим страхом смерті. Я зрозуміла, що маю дати якийсь вихід цьому почуттю інакше просто з’їду з глузду. З мого горла вирвався дикий крик. Я скочила з кресла, звідки тільки сили взялися, почала жбурляти об стіни все, що траплялось під руку: торшер, вази, чашки спід кави, горщики з квітами, попільничку. В кінці-кінців я знесилено рухнула на канапу і безпорадно розридалась, вчепившись неслухняними пальцями в її оксамитову м’якість.
Коли я наплакалась сил не залишилось взагалі, мене огорнула млість і нудота. Я ледь встигла звіситись з канапи, коли відчула перші потяги до блювання. Це тривало години три. Я так і заснула в на-пів-висячому положенні над калюжею блювотиння.

*
Зранку, ледь-ледь розціпивши очі я попленталась в ванну про полоснути рот. Намагаючись не зустрічатись з собою поглядом, швидко вийшла звідти тримаючись за стінку. Я не могла там довго знаходитись, там занадто багато дзеркал.
Я завісила вікна цупкими коричневими шторами. Вони майже не пропускали світло, а мене дуже дратувала незвична яскравість сонячного проміння, різало очі.
Волосся було вимазане в блювоті, але сил знову зайти у ванну в мене не було. Я просто зав’язала його у хвіст і майже накарачках доповзла до звичного, вже ставшого рідним, крісла.
Я намагалась не думати, не згадувати але нікуди не могла втекти від цього. Думки і спогади бігали по-колу, безупинно, нав’язливо, заплутано. Нікотиновий дим звично закрутився під стелею, і я вирішила не пручатись.
Згадалось, як мати після мого переїзду на окрему квартиру віддала всі мої дитячі речі в ФДМ і зробила в моїй кімнати ремонт, перетворюючи її не ще одну кімнату для гостей. Пам’ятаю, в мене була просто істерика, коли я про це дізналась. Здалось, що мене викреслили з членів сім’ї, позбавили дитинства, самої пам’яті про нього. Я ніколи не відчувала особливої батьківської любові, мене любили рівно на стільки на скільки мають любити свої молодшу доньку благопристойні батьки. Я не була особливо бажаною дитиною та і мало чим могла їх порадувати. «Ти не виправдала наших очікувань» - часто повторював батько. Мені здається вони з радістю викинули мене з пам’яті, авжеж мною ж не похизуєшся перед друзями, і стандартно телефонували лише на свята. Мабуть, я так ніколи їм цього і не пробачила.
Після вчорашнього зриву я почуваю якесь дивне полегшення і виснажену байдужість. Здається поступово я позбавлялась всього, що хоч якось тримало мене в цьому світі.
Згадались брати. З обома в мене була велика різниця в віці, до того ж я була дівчинкою, тому за людину, а тим більше за розумну і цікаву людину вони не вважають мене і по сьогоднішній день. Хоча, вони ніколи не ображали мене, більшість часу вони взагалі не помічали мого існування. Мабуть вони навіть любили мене, тою любов’ю, що зазвичай дістається смертельно хворим хом’ячкам і кошенятам з перебитою лапкою. Єдине, що нас об’єднувало – це батьківські стандарти, яким ми мали відповідати і з якими мусили жити. Вони боролися з ними, бунтували, я ж була занадто слабкою для цього і занадто боялася батька. Чим і заробила їх зверхнє відношення і трохи зневажливу опіку. Тепер брати гордість і опора моїх батьків, престижні професії, пустоголові красуні-дружини, я ж виявилась суцільним розчаруванням. Були часи, коли я ненавиділа себе за це, тепер же мені просто байдуже.

*
Перед очима все плило, сигаретний дим застилав поле зору. Я незчулась як закінчилась перша на сьогодні пачка. Голова набридливо свербіла, волосся смерділо і дико дратувало. Діставши з валізи манікюрний набір я почала осатаніло відстригати пасмо за пасмом. Це приносило дивне мазохіське задоволення. Я провела рукою по нерівній щітці свого волосся, воно трохи кололось.
Голова стала легка-легка, туман перед очима прийняв якийсь гнійно-жовтуватий відтінок. В роті відчувався присмак жовчі. В кімнаті стояв приторно-солодкий запах гниття. Раптом я усвідомило, що стіни мого номеру обклеєні не шпалерам, а гігантськими шматками шкіри. Жовтувата шкіра чистокровних китайців вся вкрити чорними цятками вугрів, котрі я раніше приймала за дурнуваті квіточки на шпалерах. Шкіра рухалась, дихало, спучувалась прищами, які лусками з пронизливими звуками вистрілів і заливали підлогу гноєм. В кутку замуркотіла кішка. Я пригледілась, кішка було явно не перший тиждень мертва, її вирячені очі пронизливо світились жовтим, місцями проступали кістки, частину тіла вкривала звалявшись шерсть і гниюче м'ясо. Кішка муркотіла і злизувала гній з підлоги.
В голові паморочилось, я вже не відділяла реальності від галюцинацій. Все змішалось.
Все так безглуздо, мені набридло чекати фіналу. Перевірила вікна, затулила щілину під дверима і вентиляційні отвори, я поглядом знайшла ковпачок протипожежної сигналізації. Скоріш за все вона не працюю, бо з такою кількістю сигаретного диму пожежники давно мали бути тут. Але все ж краще перестрахуватись. Діставши з гаманця презерватив я натягнула його на протипожежний маячок. Підсунувши меблі до стіни я облила їх пляшкою віскі з бару. Ще одну пляшку я влила в себе для анестезії. Чиркнув сірник і веселі вогняні тіні пішли танцювати по стінам. Кімнату наповнив гіркий смердючий дим. Я відчайдушно закашляла, різало очі, боліли легені. Згорнувшись клубочком на підлозі я намагалася вхопити хоч ковток повітря. Далі все згадується смутно: вогняні відблиски, танці тіней, якісь обличчя, крики, чомусь велетенське болото, зграї тарганів, що водили хороводи, три мертві кішки, які пронизливо мявчали, маленька зґвалтована дівчинка одягнена як повія, здається мене рвало жовчю, я бачила свої руки всі в крові, кров тече звідусіль, з пор, з очей, гірка, майже чорна вона кипить і обпікає шкіру. Здається я розполосувала собі шию і груди намагаючись вдихнути. Дихати! Дихати! Будь-що за ковток повітря!

*
Тіло Матильди Морган відправили на батьківщину літаком. Воно було настільки обеззображене полум’ям, що транспортували його у цинковій домовині, яку не відкривали навіть для опізнання.
Похорон був досить скромним. Була лише сім’я і люди котрі вважали себе її друзями. У батька Матильди був дивний, по-дитячому нерозуміючий погляд і тремтіли губи. Місіс Морган багато плакала. Одразу ж після поминального обіду вона зачинилась в себе в кімнаті і відмовлялась звідти виходити до самої своєї смерті. Гості поглядали на них з жалістю замішаній на зневазі і легкій огиді.
Він прийшов лише через три дні після похорон. Поклав на могилу букет кричачи жовтих нарцисів і довго розмовляв сам з собою, хоч вже не було нікого кого б цікавили його виправдання.

@настроение: Огида

@темы: моє

16:28 

страусина хвороба

Мудра купа сміття
Я все життя гралася у хованки зі світом. Тепер, мабуть, час зав'язувати.

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

23:44 

Мудра купа сміття
Варто, мабуть, написати про Джаз Коктебель, про те як все було чудово, про наші костюми, танці, шабаші на пляжі. Про море, музику, місяць і фрік кабаре бенд "Серебряная свадьба". І нарешті про те, як я застудилась, Фльор отруїлась, а Юлька бігала над нами - працювала головою госпіталю. Можна ще додати купу моїх думок, роздумів, наших крилатих фраз і випадково-невипадкових людей. Але чомусь мені не хочеться цього робити, тому обмежусь однією фразою - "ЦЕ БУЛО ФЕЄРИЧНО!"

А взагалі, я зараз сташенно боюся спати...

00:09 

Мудра купа сміття
В житті існує три етапи:

Перший, на якому людині, тоді ще дитині, потрібна сім'я, товариство і почуття близькості з батьками, що не почувати фатальної самотності.


Другий, коли для досягнення подібного результату потрібні друзі. Їх компанія, їх розуміння, божевільні гулянки і задушевні розмови. Це рятує, без цього неможливо!


І останній, з котрого, мабуть, починається дорослість. Коли людина починає усвідомлювати свою відстороненість і від сім'ї, і від друзів. Розуміє, що його життя - це його справа, виникає певна здорова байдужість до чужого життя, підкреслюючи повагу до особистого простору іншого. Це, мабуть, осоновна ознака закінчення формування власного простору життя. Це період, коли життєво необхідне кохання, довіра і опора, життя на двох, інакше самотність стає всеохоплюючою.


Я, мабуть, вже стою на порозі третього етапу... так, виросла загублена маленька дівчинка...

@темы: філософсько-психологічна муть

23:53 

Хата-читальня

Мудра купа сміття
Сергій Довлатов "Хочу быть сильным"

Довлатов - фєєрічен!
Без сумніву, він гарно пише, до тогож я завжди любила чоловіків з гарним почуттям гумору. У нього воно на висоті. Хоч всеж, думаю, головну роль в подібному коментарі зіграло те, що книгу я починала з кінця, з записних книжок, а саме з "Соло на ундервуде".
Ще безумовно сподобались, без будь-яких ремарок і коментарів "Ослик должен быть худым" і "Заповедник". Що перше, що друге - геніально, хоч і зовсім по-різному.
Взагалі, чудовий, просто чудовий дядічка. Легкий, іронічний, сюрреалістично безглуздий...

@темы: хата-читальня

23:28 

Мудра купа сміття
У кожного своя правда. Ти поважаєш іншу людину рівно на стільки, на скільки ти приймаєш його правду, хоча б як найкращу з можливих правд для нього. Приймаючи людину в свій особистий простір, своє коло найближчих, потрібно зважати на її правду і розуміти, що ця правда змінить, в тій чи іншій мірі, твою особисту. Тож, будьте перебірливими, інакше в якийсь момент можите не впізнати себе. Одним з оберемку моїх, не завжди обгрунтованих, страхів був страх загубити себе в уламках чужих життів, відбитках чужої сутності на моєму безкінечко пластичному внутрішньому Я. Тепер я зрозуміла, що пластилін не перестає бути пластиліном, як би його не скрутило. Але до людей я все такаж перебірлива.

@темы: філософсько-психологічна муть

20:27 

Соціоніка

Мудра купа сміття
Белые интуиции и лунный свет

(Чую, понесет сейчас Остапа. С температурой-то)
Когда я думаю о Есях и Балях, всплывает такая картинка, много их, да я вставлять не умею. Лицо разделено пополам, одна половина красивая и добрая, другая -злая и страшная, хотя человек один и тот же.
Еси - этики и романтики, Бали - скептики и циники.
Еся - это Ассоль,прекрасная девушка в белом платье на берегу, корабль с алыми парусами показался из-за горизонта. Балька - старуха в черном,которая точно знает,что корабль не придет, его потопил шторм, команда была пьяная,а капитан Грей так и не проснулся. Да и вообще был болен дурной болезнью и его зарезали в портовом кабаке. Даже, если Балька - красивая девушка 17 лет.
Белые интуиты чувствуют историю. Видят развитие человечества во времени. Смену эпох, династий, времен года. Об этом известно от Бальзаков. Они, как черные логики, способны оформить свои видения и прозрения и донести до читателя и зрителя. Часто энциклопедически образованы.
Леонид Парфенов и его программа "Намедни". Фантаст Анджей Сапковский. Поэт Иосиф Бродский.

..."Листьев задумчивый лепет,
а он лежит не дыша.
Видишь облако в небе,
это его душа".

"Теперь я тебя понимаю:
Ушел,улетел он в ночь.
Теперь он лежит,обнимая
Корни дубовых рощ".

"Крышу я делаю,крышу
из густой дубовой листвы.
Лежит он озера тише,
ниже всякой травы.
Его я венчаю мглою.
Корона ему под стать".

"Как ему там под землею?"
"Так,что уже не встать.
Так он лежит с короной,
там я его забыл".
"Неужто он был вороной".
"Птицей, птицей он был".
(с) Rozmary

@темы: соціонічні екзерсиси

20:24 

Соціоніка

Мудра купа сміття
Нап бальке: Ты любишь меня?
Балька: Угу.
Нап: Сильно?
Балька: Надеюсь.
Нап: Я вчера по тебе так сильно и проникновенно мечтал, сначала на работе, а потом еще раза четыре, пока до дома ехал. А когда машину парковал, просто до невозможности тебя захотел! Вспомнил как мы тогда прямо в машине на той парковке... Прямо растерзал бы в эpoтическом припадке!
Балька: И чем все закончилось?
Нап: Домой пришел. А ты спишь. Безмятежно и так, по детски. Посмотрел на твой мирный сон и сказал себе. Как все гармонично. Приготовил поздний ужин, позырил новости. Посмотрел почту. Посмотрел счета. Оплатил их. Поругался с тещей по телефону. Принял душ. Помечтал о завтрашнем бильярде. Ну и спать лег.
Балька: Отлично провел вечер.
Нап: Угу.
(с) Rozmary

@темы: соціонічні екзерсиси

00:05 

Соціоніка

Мудра купа сміття
Дети Черной Луны(бальзачье-лирическое)

Бывают ночи, наполненные до краев серебристым светом.
Высоко-высоко стоит в небе серебряное зеркало луны, роняя блестки и лунных зайцев .Обыденность преображается, мерцает, и в ней становится возможным волшебство. Это Селена, Луна Есей и белых кошек.
Случаются иные ночи. Иная Луна. Пепельный круг, очерченный узким серпом. В его холодном свете запоздалым путникам является Геката, древняя богиня кладбищ и перекрестков. Ее сопровождает черный кот с фосфоресцирующими глазами.
Я о Балях, друзья мои. Детях Черной Луны.
Баль виден миру примерно также, как черная луна. Узенький серпик. Остальное угадывается, если Вы наблюдательны. Где же остальное?! Интересный вопрос. Во внутреннем мире, конечно. В БИ. Первой, базовой. Баль старается организовать, и неплохо (2ЧЛ!) жизнь так, чтоб она не вырывала его так резко из Внутренней Монголии (см. Пелевин, "Чапаев и Пустота"). "Организация" может быть и самая обыденная, и самая диковинная. Но всегда эффективная. Некоторые (не все!) Бали понимают опасность ухода из реальности и практикуют Якорь. 6 БЭ, привязанность. Возможно, любовь. Она позволяет свести болезненную ЧЭ к безопасному минимуму. Да и вообще, 3, ролевая, социально навязанная БС...ох, не надо ее. Бали поймут, о чем я.
Второй якорь-суггестивная ЧС. Спортивные зрелища, триллеры, боевики, гонки, драки болельщиков. Бали чувствуют себя живыми благодаря вовлечению и сопереживанию. Им нужен адреналин.
7 ЧИ. Бали прекрасно видят варианты и возможности, но они им не нужны. Во-первых, вырывают из Внутренней Монголии, во-вторых, дергают за цепь якоря. Мало ли. Очнешься, а земля-то...
8 БЛ. Без комментариев. Интеллект Балей не нуждается в наших оценках))
(с) Rozmary

@темы: соціонічні екзерсиси

01:25 

Хата-читальня бліцкріг

Мудра купа сміття
Мужньо зібралась з духом і тепер пишу всі ще ненаписані рецензії на книжки, що читала влітку замість фізіології і написання курсової. Дурепа я, дурепа, краще б вчилась...


С.Вітицкій(Б.Н.Стругацкій) "Бессильные мира сего"

Стругацькі... без сумніву одні з найважливіших авторів мого дитинства.
Книга гарна, закінчена. Присмак дитинства, суто російський антураж і море задоволення.



Юрій Андрухович "Таємниця"

Один з дуже небагатьох сучасних українських авторів котрого я можу читати, і навіть отримувати задоволення не тільки від підвищення рівня своєї української. Книга автобіографічна. Мені було більш ніж цікаво, завжди любила автобіографії. Вони як заочне знайомсто з автором.



Курт Воннегут "Колыбель для кошки"

У автора свій світ і свої бзики, це завжди цікаво. Трохи дратує спільність багатьох ідей, символів і образів у всіх розповідях без винятку, але не кримінально.
Найбільше сподобалось власне "Колыбель для кошки". Вона найбільш завершена, найбільш продумана і найбільш дивна.
"Сирен Титана" - особисто для мене, найслабкіша. Хоча може це тому, що вона перша і я зовсім не цього очікувала від автора. Хоча і тут є абсолютно незабутні персонажі.

@темы: хата-читальня

06:59 

Мудра купа сміття
Для виховання дітей потрібні лише три речі: бути для них достойним прикладом, любити їх і вміти роповідати гарні казки.

@темы: філософсько-психологічна муть

01:56 

Мудра купа сміття
Ніщо так не підіймає настрій, як нові фєнічки. Я почала вже забувати весь кайф цього процесу...Хех, гарно попустило, не без Божої помочі звісно;)))))
Забила я на іспит, впораюсь, не вперше!
Зате тепер зі мною два чудові хлопці: мій улюблений собутильнік і третій чоловік. В такій компанії не соромно з дому вийти;)))
Чекай мене деканат! Я вже йду!!!

04:05 

Мудра купа сміття
Боже, чому????
Ми просто мовчали... мовчали... нам не було чого розповісти одна одній, не було про що поговорити... ми просто мовчали... а ми ж більше ніж пів року не бачились...
Так буває... тоді чому в мене таке враження, що щось померло між нами?...
А я все ще захоплююсь і відчуваю ніжність від однієї думки про неї... Може обійдеться?
Не хочу, щоб ми закінчились...
Бездарно спалена пачка Галуас - поганий фінал для цілком гарного дня...

02:21 

lock Доступ к записи ограничен

Мудра купа сміття
Вішлист Богу

URL
14:37 

Лист в минуле...

Мудра купа сміття
Флешмобіна;)))))
від .Prince.
Lost Little Girl 10/3

Забий сонце, преживеш!

19:28 

Хата-читальня

Мудра купа сміття
Оскар Уайльд "Кентервильское привидение"

Чудовий, суто англійський гумор, дуже мені імпонує. Але все інше, особливо його постійне бажання поставити героїв у незручне полеження і з захватом описувати, як вони там копирсаються, ні, це зовсім не для мене. Найбільше сподобався "Портрет Дориана Грея" - геніальна суміш антуражності, аморальності і неодсказаності.
"Преступление лорда Артура Сэвила" - чудова в своїй абсурдності річ...
А взагалі, гарний автор, часу на нього зовсім не шкода;))))

@темы: хата-читальня

23:05 

lock Доступ к записи ограничен

Мудра купа сміття
Вибачте, не можу цього не написати, але воно занадто особисте, щоб я дозволила його читати...

URL
22:58 

Мудра купа сміття
Познайомилась з чудовою парою.
Він брюнет, вона блондинка. Він любить рок-н-ролл, вона - джаз. Вона ніколи не грає в азартні ігри, він виграв її у Блек Джек у знайомого ганкстера. А вдома в них живе "гиганский слизень ГАРРРИ".
Тепер ми відтягуємось разом з ним ...

@темы: Френсіс, кишенькові фантасмогорії

тихий омут

главная