URL
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
18:34 

Мудра купа сміття
Тіла затруєні страхом.
Зіщулені, як вихованці сиротинцю, котрі завши чекають удару, вічноголодні вовченята.
Паралізуючий, зводячий з глузду, безособовий жах перед життям.
Як тавро природженого рабства, адже раби завжди бояться, тому то вони і раби.
Спадкова патологія, утрутнена в кров, як смертельна зараза від якою нема шляху порятуватися.
Невитравлені діти страху, недобитки сконалої епохи.
Страх руйнує душу, млосно-нудотна огида до себе, єдине бажання - забутись.
Запливаючі жиром тіла, в марній спробі захиститись від світу, котрий ще не зробив їм нічого поганого.
І байдужість, бісова байдужість до всього, всі сили йдуть на втечу від себе.
Нагальна, невідпорна потреба НЕвідчувати, НЕбачити, НЕчути.
Дрож і запоморочлива млосність, як від погляду у пріру, коли необережно зазираєш до себе всередину, бо там провалля до щенту заповнене жахом і ядучий дим ненависті до себе куриться над ртутним озером без дна.
Самознищення, духовна самокастрація, ось до чого це веде.
А страх все так само піниться в нашій крові, труїть наші душі і вичавити його з себе ой, як тяжко, ой, як довго, ой, як страшно.
По-краплині, по малесенькій краплині, випалюєш його з себе, вибігуєш, як рахіт і кінця-краю цьому не видно.
Боже, тільки б на дітей не перейшло, тих ненароджених, що боїшся отруїти власною спаскудженою кровью.

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою, філософсько-психологічна муть

16:53 

Амбівалентність

Мудра купа сміття
12:03 

брудно-рожеве

Мудра купа сміття
18:04 

Я не хочу подобатись, я хочу бути.

Мудра купа сміття
Я патологічно не здатна до конкуренції. В позитивно-життєствердному сенсі.
Я наполегливо намагаюся довести оточуючим,
що я за них гірша,
що я їх не варта,
що я дурепа, істеричка і скандалістка,
що я огидна і сексуально НЕ приваблива,
що я лінива, безталанна і соціально НЕ пристосована.
Я зі шкіри лізу, що б налякати людей, котрі зголошуються зі мною спілкуватись.

Я не хочу подобатись, я хочу бути.
Не хочу витрати життя на намагання догодити смакам людей навкруги.
Дико боюсь стати зручною, приємною, ніякою дівчиною, без особливостей.
І витрачаю життя на намагання НЕ догодити смакам близьких.
Може воно того і не варте?
Бо, в сутності, яка різниця між догоджанням і НЕ догоджанням?
Ті ж яйця, тільки в профіль.

Але, хай там як, а я збираюсь знову поголитись.
(дослідивши в процесі всі патологічні аспекти подібного вчинку)

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

01:12 

Інфантильнісь

Мудра купа сміття
Інфантильність.
Я, останнім часом, дуже гарно її ловлю в оточуючій реальності. Це загальний момент: те, що є в тобі, те, з чим зараз працюєш, з неймовірною рельєфність і чіткістю помічаєш в інших. Тепер от дозріла поділитись спостереженнями.
Інфантильність.
Наскрізний мотив сьогоднішнього суспільства. Великі діти шукають хто буде за них думати, за них вирішувати, за них нести відповідальність.
Ознаки цього помітні практично у всьому:
- соціальній інертності й повсякденній байдужості, люди тупо не хотять брати відповідальність за реальність, що їх оточує. Вони з усіх сил закривають очі і намагаються не помітити, що коїться в них під носом або наголошують на власній непричетності до подій, виправдовуючи свою бездіяльність. Зовсім як діти, котрі ховаються під ковдру від страшного Бабайки і чекають поки прийдуть Дорослі, щоб його прогнати.
- зростанню релігіозності і віри в усілякі окультно-містичні штук. Бог, священик, ворожка, цілитель, гуру - чим не сумнозвісний Дорослий. Той на кого можна звалити відповідальність і перекласти непосильний груз прийняття рішень. Він і захистить, і направить, і насварить коли треба. А абсолютна покора, для багатьох, не тільки виправдана ціна, а і бажане доповнення до списку бонусів.
- визнанні або створенні непогрішних авторитетів, щоб не потрібно було критично думати. От він/вона/воно таке розумне, просвітлене, класика одним словом, навіщо ж вигадувати велосипед. І тільки спробуй не погодитись, зразу потрапиш в розряд тупих малограмотних нездар, чи заумних понтовиків, котрі самі не знають про, що говорять. Навіть смішно стає, коли бачиш з яким жахом люди уникають дискусій, ніби зняття авторитетів з п'єдисталу зруйнує їх світ, а незгода з їх точкою зору це засудження їх як особистостей. Дуже нагадує концепцію "поганий", коли дитина має нахабство не погодитись з думкою батьків.
Подібне ставлення відверто тхне самоприниженням. Бісить мене все це, особливо в собі.

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою, філософсько-психологічна муть

07:13 

Мудра купа сміття
Беседа
На улице пляшет дождик. Там тихо, темно и сыро.
Присядем у нашей печки и мирно поговорим.
Конечно, с ребёнком трудно. Конечно, мала квартира.
Конечно, будущим летом ты вряд ли поедешь в Крым.

Ещё тошноты и пятен даже в помине нету,
Твой пояс, как прежде, узок, хоть в зеркало посмотри!
Но ты по неуловимым, по тайным женским приметам
Испуганно догадалась, что у тебя внутри.

Не скоро будить он станет тебя своим плачем тонким
И розовый круглый ротик испачкает молоком.
Нет, глубоко под сердцем, в твоих золотых потёмках
Не жизнь, а лишь завязь жизни завязана узелком.

И вот ты бежишь в тревоге прямо к гомеопату.
Он лыс, как головка сыра, и нос у него в угрях,
Глаза у него навыкат и борода лопатой,
Он очень учёный дядя - и всё-таки он дурак!

Как он самодовольно пророчит тебе победу!
Пятнадцать прозрачных капель он в склянку твою нальёт.
«Пять капель перед обедом, пять капель после обеда -
И всё как рукой снимает! Пляшите опять фокстрот!»

Так, значит, сын не увидит, как флаг над Советом вьётся?
Как в школе Первого мая ребята пляшут гурьбой?
Послушай, а что ты скажешь, если он будет Моцарт,
Этот не живший мальчик, вытравленный тобой?

Послушай, а если ночью вдруг он тебе приснится,
Приснится и так заплачет, что вся захолонешь ты,
Что жалко взмахнут в испуге подкрашенные ресницы
И волосы разовьются, старательно завиты,

Что хлынут горькие слёзы и начисто смоют краску,
Хорошую, прочную краску с тёмных твоих ресниц?..
Помнишь, ведь мы читали, как в старой английской сказке
К охотнику приходили души убитых птиц.

А вдруг, несмотря на капли мудрых гомеопатов,
Непрошеной новой жизни не оборвётся нить!
Как ты его поцелуешь? Забудешь ли, что когда-то
Этою же рукою старалась его убить?

Кудрявых волос, как прежде, туман золотой клубится,
Глазок исподлобья смотрит лукавый и голубой.
Пускай за это не судят, но тот, кто убил, - убийца.
Скажу тебе правду: ночью мне страшно вдвоём с тобой!
1937 Дмитрий Кедрин

@темы: поезія

15:12 

Мудра купа сміття
Давно мене тут не було, шановне панство, всі хто чекав і сумував, привіт вам!
Зі мною встигла за цей час трапитися сила-силенна кумедних речей, по голові встигли прокочувати табуни псевдогеніальних мисльов і ще я знову примудрилась загнати себе в повну жопу і опинитися, в котре, на грані виключення з універу. Я в своєму репертуарі, безсумнівно!
Я чудово відпочила в славному, світло-білому місті Севастополь, в чудовій компанії і з купою дурнуватих вчинків. Філосовськи розмови з цигарками і кавою, купа алкоголю і нових знайомств.
Життя продувжує радувати всім, окрім відсутності натхнення.

08:56 

Хата-читальня (знову скопом)

Мудра купа сміття
Оксана Забужко "Музей покинутих секретів"
Думаю, варто пояснити, чому я так люблю цю авторку і читаю її в такій кількості. Вся справа в тому, що вона подарувала мені відчуття батьківщинни. Не в слезливо-націаналістичному сенсі, а скоріш як культорної традиції. Без цього просто неможлива самодостатність, завжди буде гнітити відчуття глибокої провінційності.
Щодо роману. Це бузсумнівно одна з найкращих її речей, найбільш завершена, логічна, мабуть єдине в неї, що можна не сумніваючись назвати романом.
Як завжди відверто, в мене повсякчас, читаючи її книжки, виникає відчуття їх автобіографічності, і тут справа не в схожості чи несхожості подій життя, а скоріш в глибині занурення в персонажі. Їй віриш.
Родинна історія, з дитинства надавала їй величезного значення.
УПА, завжди їх поважала, за готовність захишати свій дім від кого завгодно і за те, що вони ще одна цеглинка якою можна пишатися в нашій історії.
Концепція "кохання, що вбиває", потрібно знати, на пару з концепцією "дорогої повії", абсолютно необхідно в сучасних умовах будь-якій дівчині.
Коротше, рекомендую.


Льюїс Керрол "Аліса в країні див" "Аліса в задзеркаллі"
Дірвалась до класика;)
Ці дитячі казочки, я не змогла осилити ні в дитинстві, ні в підлітковому віці. От тільки зараз до них доросла.
Пречудова фантасмагорія, особливо "Аліса в задзеркаллі" - шахова партія для людей з фантазією.
Тепер я знаю, що ми всі снимося Чорному королю, можемо проходити крізь дзеркала, сваритися з часом, щоб попити чай з Божевільним Капелюшнеком і заводити собі Чеширського кота. Можете мене привітати;)


Оксана Забужко "Книга Буття: глава четверта"
Антиутопія. Я їх щиро не люблю, за гротеску перебільшеність і відсутність людей. Але це цілком пристойно.


Марія Матіос "Солодка Даруся"
Дуже спокійний, замилувально-описовий твір. Багато національного колориту і помітна відстороненість в описі людей. Ти читаєш про події, а те як вони відбились в голові персонажів потрібно додумувати самому, щось в цому є чаруючого.
Немає соціально-історичних подій, є лише їх удари по життю звичайних людей, котрим вони всі глибоко фіолетові. Українська ментальність у всій своїй красі. А взагалі роман про божевільну.


Габріель Гарсія Маркес "Скверное время"
Цей письменник з когорти моїх улюблених. Щось в ньому є таке до жаху мені близьке, якийсь дуже мій кут погляду.
Це збірка одних з перших його оповідань. Звичне Макондо, люди заплутані в павутину власної інтравертності і опресутнений час.


Чеслав Мілош "Родинна Європа"
Це атобіографічно-світоглядне ессе польського автора. Мені було ціково хоча б тому, що я дуже погано знайома з польською літературою та і культурою взагалі, а це штука потрібна, особливо враховуючи взаєморозташування країн і спільні моменти історії.
Дісно цікаво, хоч і достатньо складно для читання. Практично все 20-те сторіччі в філософському онтогенезі автора. Ось саме такі люди і започаткували сьогочасну недовіру до ідеалів і політичних гасел. Страшенно сподобались історично-соціологічні паралелі автора.
Ех, шкода, що в нас не пишуть подібних книжок.

@темы: хата-читальня

05:57 

Золотисто-коричневе

Мудра купа сміття
02:44 

Мудра купа сміття

Модель зрідні повії.
Вони торгують своїм тілом і фейсиком.
Наявність інтелекту чи душі не те, щоб виключається, просто має занадто мале значення.
Вмій гарно посміхатися, а все інше дрібниці.
Це є в кожній жінці, генетично закладиний матеріал за право вододіти котрим чоловік має заплатити певну ціну.
Суспільство воліє бачити жінок саме такими, і ми з робимо все, щоб відповідати цим стандартам.
Ми виставліємо себе на прилавок життя, і залажавшийся товар викливає лиш зневажливу жалість і сумніви в своїй якісності.
Деякі робліть, це суто жіноче суспільне збочення, своєю роботою.
Щож, якщо є чим торгувати, то вперед, чому б і ні?



@темы: філософсько-психологічна муть

16:56 

Хата-читальня (український заплив)

Мудра купа сміття
Зараз в мене український період в літературі, читаю все, що бачу, розвиваю свій український і повагу до рідного мистецтва.
Розповсюджуватись не буду, просто декілька слів про прочитане.

Оксана Забужко "Let my people go"
Згадала Помаранчаву революція, дісно було чудово. Незабутня атмосфера свята і самоусвідомлення. Після неї, в моєму поколінні, розмовляти українською стало модно. Панна Забужко гарно передає, формат польової хроніки саме те, для опису цих подій.


Тарас Прохасько "З цього можна зробити кілька оповідань"
Чудово річ, люблю читати про чуже реальне життя. Навіває, людина з історією не може писати не цікаво, а в нього ще і пафосу і самозахоплення немає.


Юрій Андрухович "Московіада"
А от він, якраз, з себе так і преться, особисто мене бісить. Хоча постмодерні образи і цікаві фінали йому таки чудово вдаються.


Валер'ян Підмогильний "Місто"
По рекомендації сестри.
Спочатку достатьньо мутно, не люблю я соц.реальність, а от далі все цікавіше і цікавіше. Напрочуд тонко-психологічно, чудово прописаний образ головного героя і екзестенційні трабли починаючого писменника. Я в захваті, чесно.


ту бі контіньє... я якраз за вірші взялась;)

@темы: хата-читальня

22:31 

Мудра купа сміття
Вона всеж прийшла.
Туманом, зграями птахів і вогким пронизливим вітром з ледьчутним запахом кави з кардамоном і цигарок - вона прийшла.
Мені ж лишається лиш дивитися на неї і закохано посміхатись.

04:39 

Хата-читальня (дабел-вірант)

Мудра купа сміття
Фєдор Достоєвский "Братья Крамазовы" + Ден Абнетт "Рейвенор"

Вирішивши превентивно боротись з підступаючою депресією я взялася за Достоєвського, мій давній, перевіриний і 100%-во надійний спосіб розрадитись. Книгу цю мені презентували разом зі збіркою Ахматової улюблені одногрупнеці у подарунок на день народження. Але оскільки лікування було превентивне, я вирішила не зациклюватись на Фєдорє Міхайловічє, а паралельно розважатись рекомендованою мені рудим Юрою книгою про інквізиторів (читати виключно в метро, чудові черепушки на обкладинці), Warhammer в маси і все таке;) І не прогадала, поєднання шаленого екшену, коли всі бігають і стріляють, як навіжені і філософсько-планомірної реальності Братів, више всіляких похвал. За 10 сторінок в які Достоєвський ще і не дістався середини однієї маленької і не особливо важливої розмови, панове інквізиторо встигли прийняти участь мінімум в трьох бійках на різних планетах.

Більше про самі книжки.
"Рейвенор" достатньо примітивний: бігають-стріляють, рятують всесвіт і все таке, але місцями порадували пейзажі, якраз на мій вивернутий смак.
Брати? Ну тут, я завжди у Ф.М. можна довго і з душею переповідати, як сюжети і сужетики, так і улюблені персонажі і особисті враження, емоції і ідеї. Улюбленою парою в мене безсумнівно виступають Мітя з Грушенькою, одні з центральних героїв оповіді і найбільш шалені характери книги. Люблю таких. Найбільшу огиду і в якійсь мірі жах виклиє в першу чергу панна Хохлакова, бррр, хворе створіння, класичний представник тодішньої знудженої і не обтяженої інтелектом і фінансовими проблемами панянки, котра за влучним висловом "с жыру бесится". Чесно не візьмусь переповідати всіх персонажів, всі вони живі і рельєфні, всі чимось зачепили, але мені ліньки друкувати;) Взагалі дуже сподоболось. Геніально.
Пе.Се. Дмітрія Карамазова все ж вб'ють при спробі втечі, я майже впевнена.

@темы: хата-читальня

00:42 

Мудра купа сміття
Вай-вай, снігу по коліна і навіть різнокольорові нігті не рятують від нудьги.
А мені б хотілось... бути безкінечно цікавою, безастеражно змішувати яскраві кольори і незвичні фасони, потойбічно посміхатись і ламати пальці... валятися на снігу, до одурі цілуватись і дивитись на зимове сонце поки не почнуть сльозитися очі... ловити захоплені погляди і відчувати себе достойною їх... жити окремо, хорчуватися кавою і цигарками, інтелектуальними книгами, авторським кіно і улюбленою музикою...
Хочеться довгого волосся, чорних суконь і шаленого роману... перстень, листи від руки і багато малювати... нових людей, розмов, щоб чіпляли і кайфу від кожної хвилини...
Але я все так само мудра, цинічна і блідо-тоскна... хочеться бути не собою.

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою,

04:16 

Мудра купа сміття
Знаєте, я з жахом усвідомила, що мені нема кого покликати на чай. Нема з ким поговорити, так щоб не думати, що кажеш, для душі.
Окрім, хіба що, однієї людини.
Мабуть її варто назвати найкращим другом... але, Боже, куди поділись всі інші?!?!
Я залишилась одна...

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

20:14 

Жовте

Мудра купа сміття

*
Тяжкість життя осідає складками на стегнах. Дрябла шкіра, погаслий погляд. Я давно намагаюсь не помічати власного тіла. Так легше.
Коли мені сказали, я спочатку не повірила. Хоча, кому я брешу, я не вірю і зараз, не можу повірити. Страшний діагноз! Страшний діагноз!!! Всі чекають, що ти будеш істерити, що тебе треба втішати і підтримувати. Безглузда дурня від якої стає лише гірше. Я взагалі не хочу про це думати, ви ж нагадуєте мені весь час.
Друзям сказала, що поїду до батьків. Родичам, що з’їжджу розвіятися з друзями. Він перестав дзвонити сам.
Всі документи оформила тур фірма, треба було лише їх забрати. Речі давно зібрані, вічний лікарняний на роботі – час викликати таксі.
Купа сорочок, декілька суконь і ніяких купальників. Не хочу бачити свої руки, я вкрала їх у якоїсь наркоманки. Більшість свого одягу я здала в Фонд допомого мало імущим, меблі розпродала, улюблені дрібнички роздарувала, зробила косметичний ремонт – пособі я залишаю пусту квартиру, де ніщо не нагадуватиме про мене. І ще кришталеву вазу з жовтими нарцисами, які він так любив.
Я одягла свій улюблений плащ кольору охри і вийшла до машини. Надворі, як завжди дощ. Ненавиджу цю погоду, це місто, цю країну. Скоріше б забратися звідси!

*
Весь переліт я не відривалась від ілюмінатора, заворожено проводжала поглядом шалено далеку землю. Перед очима стояла яскрава і до болю реальна картина нашої авіакатастрофи. Літак впаде просто на он те величезне пшеничне поле. Байдужі спеціалісти будуть відшкрібати наші мізки від пошматованої обшивки. А діловиті журналісти шукатимуть вдалий ракурс для трагічного репортажу у вечірніх новинах, бажано з горою димлячого металу, забризканим кров’ю колоссям і мертвим тільцем якоїсь дитини, он той ангелоподібний малюк якраз підійде.

*
Аеропорт зустрів нас яскравим сонцем, задушливою спекою і гомоном чужої мови. Паспортний контроль був досить недбалим, але черги страшенні. Біля виходу, як на параді, вишикувались машини таксі в жовто-чорну шашечку. Біля них, купками по два-три, стояли таксисти, явно місцеві. При нашій появі вони з нерозбірливими криками англійською кинулись до нас. Я вибрала собі кремезного, зарослого волоссям і бородою дядька з немалим пузом і каріозними зубами. В його машині смерділо дешевими цигарками і блювотинням. Від запаху і незвичної спеки мене одразу почало немилосердно нудити. Чоловік розмовляв і палив не перестаючи, машина підстрибувала на роздовбаній дорозі, а я з жахом розуміла, що зараз втрачу свідомість. В голові паморочилось, темний смердючий салон, водій, який щохвилини повертався до мене, щоб окотити сумішшю сигаретного диму, запаху гниючих зубів і звуків напівзнайомих слів – матеріалізував шийся сюрреалістичний кошмар.
Коли я вибралась з машини біля дверей свого готелю мене знудило просто на клумбу з якимись екзотичними квіточками. Від їх крячачої яскравості заболіла голова. Очі здавалися сухими і шершавими, хотілось їх витягти і викинути, щоб не шкрябали ніжну внутрішню поверхню голови. Весь персонал в готелі мене страшенно дратував, вони всі якось дибільно посміхались! Мене починало трусити від одного погляду на їх пусті, глумливі посмішки. Діставшись свого номера я негайно виставила всіх за двері, відмовилась від обіду/вечері/сніданку і попросила не турбувати мене найближчі декілька днів.
Номер був світлий, оформлений в золотисто-жовтих тонах. Холодні медові килими, золотисто-коричневі штори, охристі шпалери в мілку квіточку. Кинувши свою валізу на велетенського розміру ліжко, я пройшла в ванну. Вмилась теплуватою водою з ароматом хлорки, прополоскала рот. В кімнаті я вмостилась в розлаписте кресло оббите гірчичним плюшем, думати. Від спеки в кутках кімнати дрижало марево. Кондиціонер висів під стелею мертвим хробаком, звісно він не працював. Мене мутило, номер повільно обертався перед очима, я стікала потом. Липка, смердюча, я на диво болісно відчувала свою матеріальність. Хотілось здихатись свого тіла, воно невимовно дратувало, заважало дихати.

*
По стіні навпроти повз тарган. Я загіпнотизовано спостерігала за його рухом. Він здавався мені прекрасним: ідеально збалансоване тіло, тендітні довгі вусики, чарівний відтінок хітину.
Мене трусило, стукали зуби, немилосердно тремтіли руки. Я сховала їх за спину, не могла на них дивитись. Набряклі сині вени, пергаментно-тонка жовтувата шкіра, обламані брудні нігті – руки, як у старої бомжихи.
Страшенно хотілось палити. Я вже давно забула той час, коли я курила менше двох пачок в день. Я не випускала цигарку з рота, та все одно палити хотілося ВЕСЬ ЧАС! Попільничка давно повна, та і на підлозі купа бичків. З дня мого приїзду тут не прибираються, я заборонила.
Вже другий день нічого не їм, вивертає від однієї думки про їжу. Голод доволі сильний наркотик, він змушує сприймати світ тонше, глибше, до запамороченні.
Я збираюся тут померти. Це достойне закінчень мого доволі невдалого життя, ніде окрім цієї брудної кімнати я не зможу закінчитись. Все логічно, все в рівновазі.
Тарган переліз на стелю. Мене раптом з головою накрило шаленим, абсолютно невмотивованим страхом смерті. Я зрозуміла, що маю дати якийсь вихід цьому почуттю інакше просто з’їду з глузду. З мого горла вирвався дикий крик. Я скочила з кресла, звідки тільки сили взялися, почала жбурляти об стіни все, що траплялось під руку: торшер, вази, чашки спід кави, горщики з квітами, попільничку. В кінці-кінців я знесилено рухнула на канапу і безпорадно розридалась, вчепившись неслухняними пальцями в її оксамитову м’якість.
Коли я наплакалась сил не залишилось взагалі, мене огорнула млість і нудота. Я ледь встигла звіситись з канапи, коли відчула перші потяги до блювання. Це тривало години три. Я так і заснула в на-пів-висячому положенні над калюжею блювотиння.

*
Зранку, ледь-ледь розціпивши очі я попленталась в ванну про полоснути рот. Намагаючись не зустрічатись з собою поглядом, швидко вийшла звідти тримаючись за стінку. Я не могла там довго знаходитись, там занадто багато дзеркал.
Я завісила вікна цупкими коричневими шторами. Вони майже не пропускали світло, а мене дуже дратувала незвична яскравість сонячного проміння, різало очі.
Волосся було вимазане в блювоті, але сил знову зайти у ванну в мене не було. Я просто зав’язала його у хвіст і майже накарачках доповзла до звичного, вже ставшого рідним, крісла.
Я намагалась не думати, не згадувати але нікуди не могла втекти від цього. Думки і спогади бігали по-колу, безупинно, нав’язливо, заплутано. Нікотиновий дим звично закрутився під стелею, і я вирішила не пручатись.
Згадалось, як мати після мого переїзду на окрему квартиру віддала всі мої дитячі речі в ФДМ і зробила в моїй кімнати ремонт, перетворюючи її не ще одну кімнату для гостей. Пам’ятаю, в мене була просто істерика, коли я про це дізналась. Здалось, що мене викреслили з членів сім’ї, позбавили дитинства, самої пам’яті про нього. Я ніколи не відчувала особливої батьківської любові, мене любили рівно на стільки на скільки мають любити свої молодшу доньку благопристойні батьки. Я не була особливо бажаною дитиною та і мало чим могла їх порадувати. «Ти не виправдала наших очікувань» - часто повторював батько. Мені здається вони з радістю викинули мене з пам’яті, авжеж мною ж не похизуєшся перед друзями, і стандартно телефонували лише на свята. Мабуть, я так ніколи їм цього і не пробачила.
Після вчорашнього зриву я почуваю якесь дивне полегшення і виснажену байдужість. Здається поступово я позбавлялась всього, що хоч якось тримало мене в цьому світі.
Згадались брати. З обома в мене була велика різниця в віці, до того ж я була дівчинкою, тому за людину, а тим більше за розумну і цікаву людину вони не вважають мене і по сьогоднішній день. Хоча, вони ніколи не ображали мене, більшість часу вони взагалі не помічали мого існування. Мабуть вони навіть любили мене, тою любов’ю, що зазвичай дістається смертельно хворим хом’ячкам і кошенятам з перебитою лапкою. Єдине, що нас об’єднувало – це батьківські стандарти, яким ми мали відповідати і з якими мусили жити. Вони боролися з ними, бунтували, я ж була занадто слабкою для цього і занадто боялася батька. Чим і заробила їх зверхнє відношення і трохи зневажливу опіку. Тепер брати гордість і опора моїх батьків, престижні професії, пустоголові красуні-дружини, я ж виявилась суцільним розчаруванням. Були часи, коли я ненавиділа себе за це, тепер же мені просто байдуже.

*
Перед очима все плило, сигаретний дим застилав поле зору. Я незчулась як закінчилась перша на сьогодні пачка. Голова набридливо свербіла, волосся смерділо і дико дратувало. Діставши з валізи манікюрний набір я почала осатаніло відстригати пасмо за пасмом. Це приносило дивне мазохіське задоволення. Я провела рукою по нерівній щітці свого волосся, воно трохи кололось.
Голова стала легка-легка, туман перед очима прийняв якийсь гнійно-жовтуватий відтінок. В роті відчувався присмак жовчі. В кімнаті стояв приторно-солодкий запах гниття. Раптом я усвідомило, що стіни мого номеру обклеєні не шпалерам, а гігантськими шматками шкіри. Жовтувата шкіра чистокровних китайців вся вкрити чорними цятками вугрів, котрі я раніше приймала за дурнуваті квіточки на шпалерах. Шкіра рухалась, дихало, спучувалась прищами, які лусками з пронизливими звуками вистрілів і заливали підлогу гноєм. В кутку замуркотіла кішка. Я пригледілась, кішка було явно не перший тиждень мертва, її вирячені очі пронизливо світились жовтим, місцями проступали кістки, частину тіла вкривала звалявшись шерсть і гниюче м'ясо. Кішка муркотіла і злизувала гній з підлоги.
В голові паморочилось, я вже не відділяла реальності від галюцинацій. Все змішалось.
Все так безглуздо, мені набридло чекати фіналу. Перевірила вікна, затулила щілину під дверима і вентиляційні отвори, я поглядом знайшла ковпачок протипожежної сигналізації. Скоріш за все вона не працюю, бо з такою кількістю сигаретного диму пожежники давно мали бути тут. Але все ж краще перестрахуватись. Діставши з гаманця презерватив я натягнула його на протипожежний маячок. Підсунувши меблі до стіни я облила їх пляшкою віскі з бару. Ще одну пляшку я влила в себе для анестезії. Чиркнув сірник і веселі вогняні тіні пішли танцювати по стінам. Кімнату наповнив гіркий смердючий дим. Я відчайдушно закашляла, різало очі, боліли легені. Згорнувшись клубочком на підлозі я намагалася вхопити хоч ковток повітря. Далі все згадується смутно: вогняні відблиски, танці тіней, якісь обличчя, крики, чомусь велетенське болото, зграї тарганів, що водили хороводи, три мертві кішки, які пронизливо мявчали, маленька зґвалтована дівчинка одягнена як повія, здається мене рвало жовчю, я бачила свої руки всі в крові, кров тече звідусіль, з пор, з очей, гірка, майже чорна вона кипить і обпікає шкіру. Здається я розполосувала собі шию і груди намагаючись вдихнути. Дихати! Дихати! Будь-що за ковток повітря!

*
Тіло Матильди Морган відправили на батьківщину літаком. Воно було настільки обеззображене полум’ям, що транспортували його у цинковій домовині, яку не відкривали навіть для опізнання.
Похорон був досить скромним. Була лише сім’я і люди котрі вважали себе її друзями. У батька Матильди був дивний, по-дитячому нерозуміючий погляд і тремтіли губи. Місіс Морган багато плакала. Одразу ж після поминального обіду вона зачинилась в себе в кімнаті і відмовлялась звідти виходити до самої своєї смерті. Гості поглядали на них з жалістю замішаній на зневазі і легкій огиді.
Він прийшов лише через три дні після похорон. Поклав на могилу букет кричачи жовтих нарцисів і довго розмовляв сам з собою, хоч вже не було нікого кого б цікавили його виправдання.

@настроение: Огида

@темы: моє

01:13 

Мудра купа сміття
Абсолютно геніальна, на мій погляд, баришня - Sally Mann



А це її роботи...











































































04:05 

Мудра купа сміття
Боже, чому????
Ми просто мовчали... мовчали... нам не було чого розповісти одна одній, не було про що поговорити... ми просто мовчали... а ми ж більше ніж пів року не бачились...
Так буває... тоді чому в мене таке враження, що щось померло між нами?...
А я все ще захоплююсь і відчуваю ніжність від однієї думки про неї... Може обійдеться?
Не хочу, щоб ми закінчились...
Бездарно спалена пачка Галуас - поганий фінал для цілком гарного дня...

01:57 

Хата-читальня

Мудра купа сміття
Оноре де Бальзак "Блеск и нищета куртизанок"

Люблю читати своїх тождіків.
Бальзак - милий. Сподобалось. Особливо другорядні персонажі, вони більш живі і схожі на людей. Баришня - дурепа і не дуж натуральна. А хлопець огидний, жахливо мене дратує, ніколи б з таки не зустрічалась. Мямля!!!
У французів дуже цікава ментальність, особливо у відношенні чоловік\жінка. Їхні чоловки примудряються залишатись чоловіками навіть у наких сутуаціях які б его нашого чоловіка не перенесло б. А жінки в них завжди до біса жіночні!! Зазадрю, шкода, що наша емансипована країна не може таким похвалитись....

@темы: хата-читальня

01:25 

Мудра купа сміття
Я стала щасливим власником натурального віника в половину мого зросту!
Загалом все було жахливо.
Ненавиджу чоловіків, що вважають себе недостойними мене, зазвичай вони праві, навіть, якщо на перший погляд і не скажеш. Мене трусить від цього погляду аля "я не в змозі оплатити такий ескорт-сервіс" який переслдує мене усе життя. НЕНАВИДЖУ!!!
Хоча цей дивився так не просто так, було з чого. За дві години з ним я могла вже тільки істерично хіхікати і смердіти віником на всю маршрутку! Особливо мене вразило його останнє зізнання;))) Висновок напрошується сам собою, дівчата ніколи не ходіть на зустрічі з економістами на яких заведена кримінальна справа і в яких великі борги!!!
А по дорозі додому я познайомилась з кумедним хлопчиком Денисом, котрий парить дорогий алкоголь, грає на гітарі і ходить в ванну з цією, як жеж її, музичним інстументом чукчів... це було достойне завершення дня...

тихий омут

главная