• ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: cеанс самокопання гіганською лопатою (список заголовков)
21:14 

Я - егоїстична сука

Мудра купа сміття

Я довго маялась постійним почуттям вини... неохопним... необ"єктивізованим... безособовим.

Вина як фон. За що? А грець його знає, либонь за власне існування.

Місцями, при обтяжливих зовнішніх обставинах, а я завжди була проблемною, цей фон розростався у паралізуючий напад самопринижиння і самобічування, з обов"язковим і цілком логічним суїцидальним додатком. До реальних спроб самогубства справа доходили лише в раньопідліткові роки, але думки були більш ніж нав"язливі.

А зараз мене раптово осяйнув, обухом по голові, катарсіс.

Вся справа в моїх категоричних і репресивних моральних засадах, соціальних інтроектах, інтерналізованій християнський етико-моральній системі, з усіма її протиріччями і культом страждань.

Мені просто соромно за левову частину моєї особистості.

Я відчуваю себе винною за власну, цілком нормальну і природну, егоїстичність:

за тілесні потреби,

за сексуальні бажання,

за бажання задоволення,

за емоції,

за тягу до самореалізації,

за бажання дбати про себе.

Відмова і заперечення з необхідністю і логічністю веде до самогубства. Якби я не відмовила собі в ньому, мені б не довелось зараз в цьому копатись.

І ще, знаєте, бажання перекласти обов"язки дбати про матеріальне на когось іншого найгірша форма егоїзму.

Ти, весь такий чистий, непорочний і високодуховний, займаєшся високим і працюєш в царині духу, а хтось інший має за тобою прибирати, тебе годувати і одягати. Ти ж вище всіх цих клопотів. Чого ж тоді жреш, скотина, харчуйся духовним ефіром!!!

Я нікому могла передоручити це, мене так виховали - треба самій задовольняти власні потреби. У інших є свої справи і своє життя.

А я не могла, мені було соромно дбати про себе.

Тепер я вчуся не винити себе, що я - егоїстична сука. Ідеалу не існує. А прагнути до вигадки, тим більше не моєї, я відмовляюсь.


@темы: філософсько-психологічна муть, cеанс самокопання гіганською лопатою

18:04 

Я не хочу подобатись, я хочу бути.

Мудра купа сміття
Я патологічно не здатна до конкуренції. В позитивно-життєствердному сенсі.
Я наполегливо намагаюся довести оточуючим,
що я за них гірша,
що я їх не варта,
що я дурепа, істеричка і скандалістка,
що я огидна і сексуально НЕ приваблива,
що я лінива, безталанна і соціально НЕ пристосована.
Я зі шкіри лізу, що б налякати людей, котрі зголошуються зі мною спілкуватись.

Я не хочу подобатись, я хочу бути.
Не хочу витрати життя на намагання догодити смакам людей навкруги.
Дико боюсь стати зручною, приємною, ніякою дівчиною, без особливостей.
І витрачаю життя на намагання НЕ догодити смакам близьких.
Може воно того і не варте?
Бо, в сутності, яка різниця між догоджанням і НЕ догоджанням?
Ті ж яйця, тільки в профіль.

Але, хай там як, а я збираюсь знову поголитись.
(дослідивши в процесі всі патологічні аспекти подібного вчинку)

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

02:15 

Мудра купа сміття
Осінні павутинки вже не літають, мряка, дощ і всепроникаюча промозклість.
Час подумати, час подепресувати, час психічних загострень і постійних застуд - сезон переходу.
Осінні павутинки вже не літають - сама павутина залишилась.
Павутина, як моя фантазія-бачення життя.
Кожен тут і муха і павук одночасно.
А клейкі павутинки тут міжособистісні контакти, моральні та емоційні зобов"язання.
Ми б"ємось в цій павутині до повного виснаження, не бажаючи, насправді, вирватись.
Бо що є за межами цієї сітки? Лише безповітряна пустота, дика самотність і божевілля.
Але трЄпихаємось (ламаючи крильця, ріжучись об сталево гострі нитки, калічачи себе і інших) не дивлячись на повну беззмістовність.
А як по іншому? Не будеш рухатись - павутина тебе задушить.
Ти, як ти, зникнеш, заснеш, впадеш в анабіоз, помреш.
Скільки таких живих мерців ходить навкруги? А скільки натиснули "Esc"?
Перманентна війна з усім світом? Ні, просто, життя.

@музыка: Кино - Песня без слов

@темы: філософсько-психологічна муть, cеанс самокопання гіганською лопатою

01:09 

Мудра купа сміття
Ми всі літаємо на повітряних кульках нашої фантазії.
Що ми знаємо про реальне життя? Абсолютно нічого. Ми навіть не знаємо чи існує воно взагалі, це "реальне життя" за межами наших уявлень про нього.
Ми вибудовуємо нашу поведінку з власних страхів, мрій, інтерпретацій, а зовсім не з досвіду, сьогоднішнього, щоденного досвіду.
Ми всі маленькі фантазери, безжально травмовані власним дитинством.

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою, філософсько-психологічна муть

01:12 

Інфантильнісь

Мудра купа сміття
Інфантильність.
Я, останнім часом, дуже гарно її ловлю в оточуючій реальності. Це загальний момент: те, що є в тобі, те, з чим зараз працюєш, з неймовірною рельєфність і чіткістю помічаєш в інших. Тепер от дозріла поділитись спостереженнями.
Інфантильність.
Наскрізний мотив сьогоднішнього суспільства. Великі діти шукають хто буде за них думати, за них вирішувати, за них нести відповідальність.
Ознаки цього помітні практично у всьому:
- соціальній інертності й повсякденній байдужості, люди тупо не хотять брати відповідальність за реальність, що їх оточує. Вони з усіх сил закривають очі і намагаються не помітити, що коїться в них під носом або наголошують на власній непричетності до подій, виправдовуючи свою бездіяльність. Зовсім як діти, котрі ховаються під ковдру від страшного Бабайки і чекають поки прийдуть Дорослі, щоб його прогнати.
- зростанню релігіозності і віри в усілякі окультно-містичні штук. Бог, священик, ворожка, цілитель, гуру - чим не сумнозвісний Дорослий. Той на кого можна звалити відповідальність і перекласти непосильний груз прийняття рішень. Він і захистить, і направить, і насварить коли треба. А абсолютна покора, для багатьох, не тільки виправдана ціна, а і бажане доповнення до списку бонусів.
- визнанні або створенні непогрішних авторитетів, щоб не потрібно було критично думати. От він/вона/воно таке розумне, просвітлене, класика одним словом, навіщо ж вигадувати велосипед. І тільки спробуй не погодитись, зразу потрапиш в розряд тупих малограмотних нездар, чи заумних понтовиків, котрі самі не знають про, що говорять. Навіть смішно стає, коли бачиш з яким жахом люди уникають дискусій, ніби зняття авторитетів з п'єдисталу зруйнує їх світ, а незгода з їх точкою зору це засудження їх як особистостей. Дуже нагадує концепцію "поганий", коли дитина має нахабство не погодитись з думкою батьків.
Подібне ставлення відверто тхне самоприниженням. Бісить мене все це, особливо в собі.

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою, філософсько-психологічна муть

04:28 

Мудра купа сміття
Хе, як це не банально, але я знову копаюся в собі і знову випускаю своїх тарганів по-гасати на просторах власного щоденика. В кінці кінців він саме для цього і задумувався.
Зараз мова піде про мої трабли з чоловіками. Не буду вдаватись в довгі і пространні оповіді про дорогих повій і регулярярний інтерес до мене їх поціновувачих. Про це я вже писала і не раз, тему вважаю вичерпану. Тепер я хочу написати про мої дісні трабли, гірші, серйозніші і глибші.
Вся справа в моєму страху і не прийнятті власної сексуальності.
Завжди було цікаво, чоловіки, що дісно ніколи не задумуються, що не всім дівчатам приємно читати в їх очах бажання негайно затягнути тебе в ліжко, що деякі відчувають себе при цьому шматком м'яса на прилавку, дісно цікаво. І справа не тільки в тому, що я в подібних ситуаціях відчуваю себе до жуті некомфортно і в великій мірі приниженою, я ще і не вмію себе в таких обставинах правильно поводити. Якщо зразу не відшию, то потім вже якось незручно, невічливо і страшно, доходить до того, що дозволяю повну порнографію, після якої тільки огиду до себе і відчуваєш. Причому чоловіки теж страшенно губляться і потім або довго вибачаються і починають мені абсолютно по-дибільному доводити, що вони мене достойні, або ж взагалі роблять вигляд, що нічого не сталося. А Бог мене зовнішністю не обділив і виглядати просто милою я в принципі не можу, або дісно красивою, з усіма наслідками, або взагалі сташною, змученою шваброю. Як же ж мене це часом бісить!
Тому я ніколи не дозволяю собі виглядати погано, в моєму варіанті - це просто потурання власним страхам.

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

16:54 

Мудра купа сміття
Я довго вчилася жити зі своїм тілом, зживалася-зросталася, до сьогодні не докінчила цей складний процес.
Таку зовнішність, як в мене треба вміти носити. Як мені колись, років в 10-12 напророчив батько: "Вика у тебя будет сложная и опасная робота, будеш роботать красавицей."
Вразлива і нестійка підліткова психіка важко переносить підвищений, конкретно спрямовиний, інтерес до власної персони з боку протилежної статі. Я ж до того ще не вміла і ненавиділа демонструвати себе. А до мене чіплялись, на Бога, чоловіки за 40, зараз я вже якось призвичаїлась, а в 15 це просто огидно, принизливо і страшно. Екскорт-сервіс на виїзді, Боже, невже ж я так схожа на дорогу повію?!?!
Один з моїх найпронизливіших підліткових страхів - вирости дурненькою красуню, пламасовою лялькою для багатих чоловіків, предметом декору.
До того ж, в мою власну викохану і вилюблену естетику, я ну зовсім-зовсім не вписувалась. Мені подобається небанальна зовнішність, нестандартні риси обличча, щось химерне, особливе, з самобутньою енергеникою, щось тендітне, миле, вишукане. Це дуже мало співвідноситься з білявою, блакитноокою шваброю метр вісімдесят зростом, з формами у всіх потрібних місцях і ногами від вух. Я дуже довго вчилась це носити так, щоб не виглядало пошло.
Зараз легше, знайшла щось своє, якусь притаманну тільки мені енергетику, трохи по-іншому подивилась власні риси обличча, попустило, одним словом. Відношення до свого обличча змінили дві фрази абсолютно не зв'язаних між собою людей. Перша звучала так: "Якби ти жила в середньовіччі з тебе б малювали ікони" а друга: "Ти схожа на пташку, якусь таку хижу пташечку".
Моя мама каже: "Ти така красива зараз стала, аж страшно" і це дісно страшно.
Щось таке плакучо-пекуче, темне і гливке в рисах обличча. Плакальна зовнішність, великі очі кутиками вниз, щось ніби бачать незвідане і сльози в них стоять. Я по-віньця повна темної води, щось заворожуєче, як омут.
Боронь Боже, в такий впасти, ніколи не випливеш.

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

18:34 

Мудра купа сміття
Тіла затруєні страхом.
Зіщулені, як вихованці сиротинцю, котрі завши чекають удару, вічноголодні вовченята.
Паралізуючий, зводячий з глузду, безособовий жах перед життям.
Як тавро природженого рабства, адже раби завжди бояться, тому то вони і раби.
Спадкова патологія, утрутнена в кров, як смертельна зараза від якою нема шляху порятуватися.
Невитравлені діти страху, недобитки сконалої епохи.
Страх руйнує душу, млосно-нудотна огида до себе, єдине бажання - забутись.
Запливаючі жиром тіла, в марній спробі захиститись від світу, котрий ще не зробив їм нічого поганого.
І байдужість, бісова байдужість до всього, всі сили йдуть на втечу від себе.
Нагальна, невідпорна потреба НЕвідчувати, НЕбачити, НЕчути.
Дрож і запоморочлива млосність, як від погляду у пріру, коли необережно зазираєш до себе всередину, бо там провалля до щенту заповнене жахом і ядучий дим ненависті до себе куриться над ртутним озером без дна.
Самознищення, духовна самокастрація, ось до чого це веде.
А страх все так само піниться в нашій крові, труїть наші душі і вичавити його з себе ой, як тяжко, ой, як довго, ой, як страшно.
По-краплині, по малесенькій краплині, випалюєш його з себе, вибігуєш, як рахіт і кінця-краю цьому не видно.
Боже, тільки б на дітей не перейшло, тих ненароджених, що боїшся отруїти власною спаскудженою кровью.

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою, філософсько-психологічна муть

04:16 

Мудра купа сміття
Знаєте, я з жахом усвідомила, що мені нема кого покликати на чай. Нема з ким поговорити, так щоб не думати, що кажеш, для душі.
Окрім, хіба що, однієї людини.
Мабуть її варто назвати найкращим другом... але, Боже, куди поділись всі інші?!?!
Я залишилась одна...

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

03:23 

Мудра купа сміття
Мені не вистачає життя.
Що завгодно: різати руки, влаштувати бійку, втікати від маньяка, зайнятись сексом, шлятись по даху багатоповерхівки, стрибнути з парашутом.
Що завгодно, аби тільки відчути себе живою!
Хоча б на хвилину.
Боже, просто відчути, що я Є!

@музыка: Несчасный случай Армагеддон

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

05:36 

Спокойная ночь

Мудра купа сміття
Я завжди дуже болісно, но параної, переживала втручання в свій внутрішній світ. Натовп хамів, що чіпають, з таким старанням, гармонічно розкладені деталі брудними руками і що найгірше тягнуть з собою ті, що прийшлися їм до душі. А я стою як обпльована, всюду бруд і мої винаходи вже благополучно пустили у використання, як свої. І звісно, не один з цих хамів не забув мені сказати, що і де з ними було не так, в моїй інтерпритації, які вони, хами, чудові і яка я дурепа.
Мені здавалась, що вони обкрадають мене незворотно, що я залишуся пуста і нічого не варта, адже я вірила, що вони краще знають, що з цими дрібничками робити. А я ж безнадійний ламєр і до життя не пристосована.
Я боялась чужого осуду.
Набагато легше нікому нічого не показувати і не розказувати, ніж потім терпіти критику помножену на зневагу.
Пережитки заниженої самооціки.
Лише містичним осяванням і Рейдом проти тарганів можна пояснити, ставшу мені кристально зрозумілою думку, що не дивлячись на те, що хтось може в тебе щось сплагіатити, щось забрати і оголосити своїм, ти завжди залишишсь комплексом, цілісністю, яку ніхто в тебе забрати не зможе. Ніхто не вкраде твою особливість, занадто багато в ній складових.
Фууух, з цим знанням значно легше жити...

@музыка: Наутилус "Люди"

@темы: філософсько-психологічна муть, cеанс самокопання гіганською лопатою

23:06 

Мудра купа сміття
Є в цьому щось збочене, гвалтівне, щось суто жіноче і сташне в своїй поступливості, незмозі сказати "ні!".
Я ловлю естетику, переймаю чужі рухи, слова. Вмію відчувати чужі почуття і дивитися з глибини чужого погляду. Я приймаю в себе все, до останьої краплі, поруху, тіні емоції. І потім, проживши, переживши, пропустивши душу і свідомість через намули і вогкий присмерк чужерідної тожсамості, знов бачу себе, як на дні колодязя. Рідну, чисту, але таку звично-буденну, обридло-бляклу, аж сором бере, за власну банальність.
Я роблю це несвідомо, інстинктивно, ба навіть проти волі. Щось глибинно моє наче потребує перепочинку від мене, чогось нового, ще не звіданого, штовхає вглиб інших, чужих. Глибше, глибше, до коріння, до кисталічного розуміння/відчуття/приналежності. І вдовольнившись, знов забирається назад, в звичні глибинні підвалини мого єсва, звідки інколи глипає недобрим, жадібним оком. Залишає мене наче омитою, з оберемком трансидентальних спогадів, але все такуж прозоро-чисту дурищу, з ледь-ледь помітним теплим світлом в очах.
А ви ще питаєте, чому я майже не задаю питань. Кому це треба? Дайте хоч хвильку побути собою!

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

16:28 

страусина хвороба

Мудра купа сміття
Я все життя гралася у хованки зі світом. Тепер, мабуть, час зав'язувати.

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

02:52 

Мудра купа сміття
В Павловці чудові краєвиди, тихо, спокійно, психи прогулюються...
Там гарно палити і розмовляти, недобудований коркус взагалі місце мрій...
Погода - холодно. Життя - фігня повна. Настрій - вбивчий.

Хочу грозу...

Експериментую з кавою...
Слова не складаються у фрази, фрази не в змозі передати думки, думки не допомагають...
Все якось не виходить, хвилями накочує паніка, не можу змусити себе зробити хоч щось...
Повертаючись назад не можу зрозуміти, зі скипом вчуся жити з усвідомлення свого, більш ніж скромного, віку...
Остогидло!

@настроение: ПАНІКА!!!

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

22:32 

Мудра купа сміття
Хочеться вирватись з власного тіла... з цього обридлого притулку чужого душі... змушеного нести на собі всі сліди її помилок... забутого, знівеченого, приреченого на руйнування і смерть...
Остання фаза свободи...
Намагаюсь забутись, перестати відчувати себе і світ...
Недбало-непотрібне, все веде до самознищення, остання стадія аутоагресії... безвихідно...
Але життя всеж прекрасне - подруги, сонце і танці...

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

19:49 

Мудра купа сміття
курю, курю, курю...
колір настрою жовтий
в моєму житті не вистачає мене і ще, зовсім краплю, його
пишеться погано, не малюється взагалі
все це вражаюче непотрібно
виходить трохи занадто мішано...

курю,
взяла за звичку зустрічати світанок біля відкритого вікна з цигаркою і плеєром...
...писати подругам листи відруки
...прогулювати пари
...дивитись чорно-біле кіно.

курю,
боюся зізнатися собі у власній нереалізованості...
...невідворотно
...просто я не вмію вірити в себе
...просто я вмію лише бути кимось іншим.

курю, курю, курю...

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

01:17 

Мудра купа сміття
Звично вітаюсь, звично посміхаюсь, звично проблеми в універі...
Здається на мене ображається одна дуже гарна людина. Щож мені зробити, щоб все було по-старому?!?!?
Я сумую за нею.
Вона чудова...

Одна. Зновузавжди одна. Як жахливо...
Я хочу, щоб він вмів танцювати. Мені знається можна закохатись в хлопця просто по тому як він тебе веде...
Безжурна посмішка виходить все гірше, набридла самотність на краю світу...

Хочу влаштуватися на роботу - офіціанткою.
В якомусь гарному місці, де грає нормальна музика і гарна атмосфера.
Дуже-дуже хочу...

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

02:11 

Мудра купа сміття
Тепер... а що власне тепер?
Худну, п'ю зелений чай, щодня читаю анатомію, щоночі дивлюся фільми і слухаю музику у темряві.

Ніколи не думала, що можна настільки переоцінити себе. Я ж вважала себе страшенно егоїстичною, думаючою в першу чергу про себе, як же я могла зовсім себе не знати???
Можливо мене цікавила не я а лише мої фантазії з приводу себе? те якою я б хотіла себе бачити, якою мене бачили інші?
Не жива людина - фантазія, дим, примара... Дівчина з іншого життя - я завжди хотіла нею бути.
Не дивно, що я відчувала таку відразу до себе, я ж ніколи нею не була. Я була собою.
Ні, насправді, я собі подобаюсь, просто я завжди була безкомпромісною і любила впадати в крайнощі, юнацікий максималізм і все таке;). Я хотіла бути власною вигадкою і ненавиділа себе за те, що я не вона, щиро і до глибини душі...
Не дивно, що я тікала від реальності, я хотіла втікти від себе але це ніколи не виходить...

Тепер?...
просто усвідомила себе, змирилася з цим, рада бути собою. Залишилося тільки розібратись з усією тією гидотою, що я собі наробила бігаючи від себе...
Побажейте мені удачі, я вас люблю і як мені не дивно це визнавати, мені знадобиться ваша підтримка;)...

@музыка: Тем Смерти нет

@настроение: дивно все це...

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою, ЖизнЯ

19:23 

Мудра купа сміття
Чого я хочу?
Сьогодні, завтра, завжди...?
Щоб коли мене не було, хтось чекав на моє повернення?
Щоб був чоловік поруч з яким я б могла собі дозволити бути слабкою? Який би тримав мене за руку і цілував так, щоб я забувала дихати?
Щоб був хтось хто звав би мене "мама"?
Щоб мені було за що пишатися собою?
Мрії маленької самотньої дівчинки, що найбільше боїться залишитись сама... назавжди...
Що ж тут справжнього, окрім страху?

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

14:09 

Мудра купа сміття
Є багато речей котрі варті того, щоб в них вірити:
завтра встане сонце
хтось чекає на тебе
на нашому боці трава найзеленіша
якщо ти посміхнешся, тобі посміхнуться у відповідь
коли закінчиться літо, буде весна...

Хочеться плакати - нікого немає тут.
Стукати в безліч дверей і лише зрідка отримувати слабку відповідь...
Чекати на людей які ніколи не прийдуть...
Зачиняти за собою двері на сотні замків і робити виглід, що не чуєш коли в них хтось стукає...
Чи є хтось тут?

@настроение: Чи є тут хоч хтось???

@темы: cеанс самокопання гіганською лопатою

тихий омут

главная