Френсис фон КапеПлюх
Мудра купа сміття

Я довго маялась постійним почуттям вини... неохопним... необ"єктивізованим... безособовим.

Вина як фон. За що? А грець його знає, либонь за власне існування.

Місцями, при обтяжливих зовнішніх обставинах, а я завжди була проблемною, цей фон розростався у паралізуючий напад самопринижиння і самобічування, з обов"язковим і цілком логічним суїцидальним додатком. До реальних спроб самогубства справа доходили лише в раньопідліткові роки, але думки були більш ніж нав"язливі.

А зараз мене раптово осяйнув, обухом по голові, катарсіс.

Вся справа в моїх категоричних і репресивних моральних засадах, соціальних інтроектах, інтерналізованій християнський етико-моральній системі, з усіма її протиріччями і культом страждань.

Мені просто соромно за левову частину моєї особистості.

Я відчуваю себе винною за власну, цілком нормальну і природну, егоїстичність:

за тілесні потреби,

за сексуальні бажання,

за бажання задоволення,

за емоції,

за тягу до самореалізації,

за бажання дбати про себе.

Відмова і заперечення з необхідністю і логічністю веде до самогубства. Якби я не відмовила собі в ньому, мені б не довелось зараз в цьому копатись.

І ще, знаєте, бажання перекласти обов"язки дбати про матеріальне на когось іншого найгірша форма егоїзму.

Ти, весь такий чистий, непорочний і високодуховний, займаєшся високим і працюєш в царині духу, а хтось інший має за тобою прибирати, тебе годувати і одягати. Ти ж вище всіх цих клопотів. Чого ж тоді жреш, скотина, харчуйся духовним ефіром!!!

Я нікому могла передоручити це, мене так виховали - треба самій задовольняти власні потреби. У інших є свої справи і своє життя.

А я не могла, мені було соромно дбати про себе.

Тепер я вчуся не винити себе, що я - егоїстична сука. Ідеалу не існує. А прагнути до вигадки, тим більше не моєї, я відмовляюсь.


@темы: філософсько-психологічна муть, cеанс самокопання гіганською лопатою