00:59 

Френсис фон КапеПлюх
Мудра купа сміття

У мене поступово атрофуються мізки, голова пуста-пуста, салат з думок ні одна з котрих не додумується до кінця.

Я мовчу.

Думки, бажання, мрії, позиції відмирають за непотрібністю, за перманентною нереалізованістю.

Я мовчу.

Образи забуваються, люди зникають з мого життя і саме життя проходить не зачіпаючи.

А я мовчу.

Мовчу навіть тоді коли хочеться кричати, коли ріже по-живому, коли не задовольняє вже ні одна розмова.

Я мовчу.

Я відчуваю себе паралізованою, під скляним ковпаком, в акваріумі.

Від життя мене відділяє лише крок, один різкий рух, але я боюсь порізати руки і як довбана риба лише беззвучно відкриваю рота.

Я мовчу.

І час прослизає крізь пальці невпинно несучи мене до вічного спокою забутої могили.

Я мовчу і вбиваю час, а він вбиває мене.

 

 


URL
   

тихий омут

главная