Френсис фон КапеПлюх
Мудра купа сміття
***
Похмуро і сіро.
А головне пусто.
Життя абсолютно пуста штука, якщо ти не дозволяєш йому торкатися себе. Набір більш і менш кольорових картинок з групою речовин для моделювання яскравості і контрасту.
А я не дозволяла, будда хрєнова, мені все було пофіг.
У мене не було бажань, тому що не було мене.
...

***
Бувайте!
Не смійте себе звинувачувати! Чуєте, не смійте!
В усьому винна лише я, ви зробили все, що могли, навіть більше! Більше я б сама не дозволила.
...

***
Я перелякана тварина.
Вічно загублена, вічно втікаюча, вічно руйнуюча своє життя. Я не знайшла в цьому світі нічого, навіть себе не знайшла. Моє життя пройшло як сон, як вічне балансування на межі втрати свідомості.
Кошмар, безперервний кошмар, коли все, що ти можеш згадати, це постійний страх. Безглуздий, тому що безпричинний. І зараз я вже не в силах його заглушити бодай на хвилину.
Ви всі грухі і сліпі ні в чому не винні, тому що я мовчу, мовчу і посміхаюсь. Я вислуховую ваші історії, я розумію, я співчуваю, я силюся допомогти, я зникаю.
Ні секудни для себе, бо мене немає.
Все безглуздо, тому що я труп. Хоча, ні, брешу, я не труп, мерці не бояться.
Я перелякана тварюка, без ознак вищої нервової діяльності. Вічно зіщулена, вічно мовчазна, прикидаюся мертвою, бо мерців не чіпають.
...

***
Боже, як хочеться бути особливою.
А коли усвідомлюєш наскільки навкруги багато людей, живих, думаючих, страждаючих людей котрим пощастило значно менше ніж тобі, приходить вина.
Хочеться спаскудити свою смазливу мордашку, викинути свій диплом, хочеться втопити себе в алкоголі, різати собі вени.
Хочеться довести всім яка ти огидна, огидна як всі.
Хочеться довести, що ти не варта їх любові, щоб не відчувати цієї бісової відповідальності, чортової необхідності виправдовувати чужі сподівання. І страшно, страшно, що вийде. Страшно залишитися одній.
Бо я не особлива.
Мене взагалі немає, нема за що зачіпитись, ні зовні, ні всередині.
Мене забрала прірва, мене вкрав страх.
Таких як я не варто народжувати.
...